Круглі черви

Круглі черви — це переважно вільноживучі, рідше паразитичні організми, що пристосувалися до різних умов життя (морські та прісні води, ґрунт, організми рослин і тварин). Описано понад 20 тисяч їх видів.

Тіло цих тварин вкрите кутикулою. Війчастий покрив зберігається лише на черевному боці або повністю редукований; шкірно-м’язовий мі­шок розвинений неоднаково, мускулатура пе­реважно поздовжня.

У круг­лих червів первинна порожнина тіла, яка має вигляд щілин між внутрішніми органами, за­повнених рідиною і не вистелених власним епітелієм. Кишечник цих тварин — пряма наскрізна трубка, що поділяється на три відділи — передню, середню і задню кишку — і закінчується анальним отвором.

Спеціальних органів дихання та кровоносної системи у круглих червів немає. Видільна система належить до протонефридіального ти­пу або має вигляд видозмінених шкірних залоз.

Нервова система представлена навкологлотковим нервовим кільцем, від яко­го відходить різна кількість по­здовжніх стовбурів. Справжніх нервових гангліїв у них немає. Органи чуття у первиннопорожнинних розвинені погано.

Нематоди, котрі живляться тканинами рослин, називаються фітогельмінтами(фітонематодами). Це шкідники культурних і диких рослин, що завдають великої шкоди врожаю. Фітонематоди — активні переносники різних хвороб. Сільгоспкультури пошкоджуються галовими, стебловими, цукровими нематодами.

Значна кількість круглих червів паразитує у різних сільськогосподарських тварин. Вони викликають серйозні захворювання і знижують продуктивність тварин, завдаючи значної шкоди тваринництву. Деякі круглі черви є паразитами людини, завдаючи шкоди її здоров’ю.

Аскариди паразитують у кишечнику коней, свиней і багатьох інших сільськогосподарських та диких ссавців і птахів, а також людини.

Гострик — інший поширений паразит людини — мешкає в нижньому відділі тонких кишок. Найчастіше зустрічається у дітей. Зараження ним відбувається під час вдихання повітря з пилом, через постільну та натільну білизну, іграшки, брудні руки.

Один із небезпечних паразитів людини — трихінела. Людина заражається нею при вживанні недостатньо кулінарно обробленого м’яса свині, в якому знаходяться в особливих капсулах личинки паразита. Зараження паразитичними червами призводить до різноманітних хворобливих явищ у людини: загальної слабкості, дратівливості, головного болю, нудоти, розладів травлення. З метою попередження захворювань гельмінтозами великого значення набуває дотримання особистої гігієни, загальних гігієнічних правил при споживанні їжі та води, свідоме подолання поганої звички гризти нігті, споживання в їжу старанно помитих овочів і фруктів, захист продуктів від мух, належна кулінарна обробка м’яса та риби тощо.

                                         Мохоподібні

  Мохоподібні (Bryophyta) (близько 25. тис. видів) відносяться до вищих спорових рослин, для яких характерне розділення тіла на органи. Відомі з карбону. Мохи зустрічаються повсюдно (за винятком пустель), але переважно в областях з помірним і холод­ним кліматом: в густих лісах, на болотах, на корі дерев, на стінах і дахах дерев'яних споруд, у воді річок та озер, на скелях. Мохи здатні переносити сильні морози та сильну жару.

  Мохоподібні, або мохи, — найпримітивніші з вищих наземних рослин. Клітини їх диференційовані. Об'єднуючись, вони утворю­ють спеціалізовані тканини. Тіло є сланню (антоцеротові, деякі печіночники) або розчленоване на стебло й листя. У центрі стебла у вигляді пучків розташовується провідна система, по якій прохо­дять розчини мінеральних солей та органічні речовини.

 Запліднення можливе тільки за наявності вологи, що забез­печує просування чоловічих гамет до яйцеклітини, й відбувається звичайно в період рясних дощів. Із двох гаплоїдних гамет на вер­хівці жіночої рослини утворюється диплоїдна зигота. Через рік з неї розвивається диплоїдний спорофіт — коробочка на довгій ні­жці. Коробочка являє собою спорангій, має кришечку та повстя­ний ковпачок. Шляхом мейозу в спорангії утворюються гаплоїдні спори. Дозрівши, спори висипаються з коробочки й, потрапивши в сприятливі умови, проростають, даючи початок новому гамето­фіту. Нитки, котрі розвиваються зі спор моху, схожі за будовою на нитчасті зелені водорості, що вказує на спорідненість цих двох груп рослин. Таким чином, у циклі розвитку мохоподібних пере­важає стадія гаметофіта й сильно редукований спорофіт.

  Представником білих, або торф'яних, мохів є сфагнум. Біли­ми їх називають тому, що в сухому стані мають білуватий колір.

  Сфагнум — багаторічна рослина, постійний мешканець боліт зони помірного клімату. Стебло сфагнума сильно розгалужене й не має провідних пучків. Ризоїди відсутні. Листя містить клітини двох типів. Вони розташовані в один шар, тому лист має вигляд ажурної сіточки. Частина клітин вузькі, довгі, містять хлоропла­сти. У них проходить процес фотосинтезу. Між цими клітинами й в місцях прикріплення листя до стебла знаходяться великі безба­рвні клітини з отворами в оболонках — водозбірні клітини. Вони здатні поглинати велику кількість води й довго зберігати її. Там, де з'являється сфагнум, відбувається заболочування ґрунту.

Рис. 18. Схема життєвого циклу мохоподібних.

                                            Голонасінні

Голонасінні (Gymnospermae, Pinophyta) — парафілетична група насінних рослин, що характеризуються наявністю насіння і насінного зачатка, які лежать відкрито на лусочках шишок (звідки і назва групи). В основному голонасінні – це дерева і кущі, трав’янистих рослин серед них немає. Поширені по всій земній кулі. Поява насіння, яке має запас поживних речовин і захищене шкіркою, - значний ароморфоз, що зумовив широке і швидке розповсюдження голонасінних рослин на суші. Важливим пристосуванням до життя на суші є можливість внутрішнього запліднення (без води). Пилок голонасінних рослин переноситься повітряними течіями. Потрапляючи на розташований відкрито насіневий зачаток, він утворює пилкову трубку, яка досягає яйцеклітини і забезпечує злиття гамет. Після запліднення з насінних зачатків формується насіння,але не одразу,а тільки через 12-15 місяців . Насіння має зародок з корінцем, бруньками і сім’ядолями, запас поживних речовин, та вкрите насінною шкіркою.

Стають досконалішими провідні і покривні тканини. Добре розвинутий камбій сприяє росту стебла в товщину. Стовбур міцний, бо потовщується внаслідок розростання деревини, основна маса клітин якої мертва. Корінь закладається ще в зародку, з нього розвивається головний корінь: він формує стрижневу кореневу систему, що може проникати глибоко в ґрунт, добре закріплюючи в ньому рослину. Це допомагає рослинам краще протистояти вітрам.

Це переважно вічнозелені рослини. Їхні листки живуть тривалий час й опадають поодинці, а не водночас. В одних видів листки великі, розсічені, у інших – дрібні, найчастіше мають вигляд голок чи лусок.

В життєвому циклі голонасінних спорофіт має велике значення: він є носієм органів спороношення і домівкою для гаметофіту. Гаметофіти розвиваються і живуть на спорофіті, живлячись за рахунок його поживних речовин.

Сучасні голонасінні поділяються на пять класів: Саговникоподібні, Гнетоподібні, Гінкгоподібні , Хвойні і Беннетитові.

За зовнішнім виглядом сучасні голонасінні дуже різноманітні. У тропіках і субтропіках обох півкуль Землі в низькорослих вічнозелених сухих лісах і чагарниках зростають саговники. Вони зовні дуже схожі на папороті або пальми.

                                            Плоскі черви

Загальна характеристика типу:

• Тришарові багатоклітинні тварини
• Двобічна симетрія тіла
• Несегментовані
• Ацеломічні (паренхімні)
• Центральна нервова система на передньому кінці; дуже проста нервова сітка; ганглії
• Органи чуття: світлочутливі вічка, органи рівноваги (статоцисти) нюху, дотику (сенсіли — нерухомі війки, до яких підходять нервові закінчення) — розвинені переважно у видів, що живуть вільно.
• Видільна система утворена розгалуженими трубочками, які закінчуються полум'яними клітинами (протонефридії)
• Сплощені в дорсовентральному напрямку.
• Ротовий отвір і сліпо замкнутий травний канал, диференційованій на два відділи — глотку і розгалужений кишечник.
• Гермафродити, статева система добре розвинена. Запліднення внутрішнє, може бути перехресне або самозапліднення.
• Звичайно є личинкові стадії (у паразитичних) — непрямий розвиток. А у вільноживучих — прямий.
• Є шкірно-м'язовий мішок.

Плоскі черви живуть у прісних і морських водоймах, у вологій підстилці тропічних лісів, ведуть паразитичний спосіб життя. Для них характерне плоске двобічно-симетричне листоподібне або стрічкоподібне тіло. За рівнем організації плоскі черви стоять дещо вище кишковопорожнинних. У них є покривна, м'язова, травна, видільна, нервова, статева системи органів, що розвиваються з трьох зародкових листків (ектодерми, ентодерми, мезодерми).

Відомо близько 15 тис. видів плоских червів. Найчисельнішими є класи Турбелярії, Трематоди і Цестоди.

Вільноіснуючі плоскі черви — переважно хижаки. Паразитуючі черви живляться або шляхом всмоктування живильних речовин за допомогою ротової присоски, або вбирають їх всією поверхнею тіла осмотичним шляхом.

Вільноіснуючі плоскі черви пересуваються поповзом або вплав. Цьому сприяють шкірно-м'язовий мішок і війки. Паразитуючі черви при пересуванні можуть користуватися присосками (пересуваються за типом гусениці-землеміра). Стрічкові черв'яки використовують перистальтику шкірно-м'язового мішка. Плоскі черви є першими двосторонньо-симетричними тваринами.

                                    Біологія

Подвійне запліднення, статевий процес у покритонасінних рослин, при якому запліднюються як яйцеклітина, так і центральна клітина зародкового мішка.Подвійне запліднення відкрив російський учений С. Г. Навашин в 1898 на 2 види рослин - лілії (Lilium martagon) і рябчиків (Fritillaria orientalis). У подвійному заплідненні беруть участь обидва спермия, що вноситься в зародковий мішок пилкової трубкою; ядро одного спермия зливається з ядром яйцеклітини, ядро другого - з полярними ядрами або з вторинним ядром зародкового мішка. З заплідненої яйцеклітини розвивається зародок, з центральної клітини - ендосперм. У зародкових мішках з трехклеточним яйцевих апаратом вміст пилкової трубки звичайно виливається в одну з сінергід, яка при цьому руйнується (у ній видно залишки ядра сінергіди і вегетативного ядра пилкової трубки), друга сінергіда згодом відмирає. Далі обидва спермия разом зі зміненою цитоплазмою пилкової трубки переміщуються в щельовідні проміжок між яйцеклітиною і центральною клітиною. Потім спермії разобщаются: один з них проникає в яйцеклітину і вступає в контакт з її ядром, інший - проникає в центральну клітку, де контактує із вторинним ядром або з одним, а іноді і з обома полярними ядрами. Спермії втрачають свою цитоплазму ще в пилкової трубки або при проникненні в зародковий мішок, іноді спермії у вигляді незмінених клітин спостерігаються і в зародковому мішку.

Мікроспорогенезу протікає в пиляках тичинок. При цьому диплоїдні клітини освітньої тканини пильовика в результаті мейозу перетворюються в 4 гаплоїдні мікроспори. Через деякий час мікроспораприступає до мітотичного поділу і перетвориться в чоловічій гаметофіт - пилкове зерно.

Пилкове зерно зовні покрито двома оболонками: екзіной і інтіной. Екзіна - верхня оболонка товща і просякнута спороленніном - жироподібним речовиною. Це дозволяє пилку витримувати істотні температурні і хімічні впливи. У екзіне знаходяться проростковие пори, до запилення закриті «пробочками». Інтіна містить целюлозу і еластична. У пилкової зерні є дві клітини: вегетативна і генеративна.

Мегаспорогенез здійснюється в насінезачатками. З материнської клітини нуцеллуса в результаті мейозу утворюються 4 мегаспори, з яких у результаті залишається тільки одна. Ця мегаспора сильно розростається і відтісняє тканини нуцеллуса до интегументом, формуючи зародковий мішок. Ядро зародкового мішка ділиться 3 рази митозом. Після першого поділу два дочірні ядра розходяться до різних полюсів: халазальному і мікропілярному, і там діляться два рази. Таким чином, на кожному полюсі знаходиться по чотири ядра. Три ядра у кожного полюса відокремлюються в окремі клітини, а два, що залишилися переміщуються в центр і зливаються, утворюючи вторинне диплоидное ядро. На мікропілярному полюсі знаходяться дві сінергіди і одна велика клітинка - яйцеклітина. На халазальном полюсі розташовуються антиподи. Таким чином, зрілий зародишевиий мішок містить 7 клітин.

Запилення полягає в перенесенні пилку з тичинок на рильце маточки.

Подвійне запліднення статевий процес у покритонасінних рослин, при к-ром запліднюються як яйцеклітина, так і центр. клітина зародкового мішка.Д. о. відкрив рос. вчений С. Г. Навашин в 1898 на 2 види рослин - лілії (Lilium martagon) і рябчиків (Fritillaria orientalis). У Д. о. беруть участь обидва спермия, що вноситься в зародковий мішок пилкової трубкою; ядро одного спермия зливається з ядром яйцеклітини, ядро другого - з полярними ядрами або з вторинним ядром зародкового мішка. З заплідненої яйцеклітини розвивається зародок, з центр. клітини - ендосперм. У зародкових мішках з трехклеточним лицьовим апаратом вміст пилкової трубки звичайно виливається в одну з сінергід, яка при цьому руйнується (у ній видно залишки ядра Синергія-гіди і вегетативного ядра пилкової трубки), друга сінергіда згодом відмирає. Далі обидва спермия разом зі зміненою цитоплазмою пилкової трубки переміщуються в щельовідні проміжок між яйцеклітиною і центр. клітиною. Потім спермін разобщаются: один з них проникає в яйцеклітину і вступає в контакт з її ядром,інший - проникає в центральну клітку, де контактує із вторинним ядром або з одним, а іноді і з обома полярними ядрами. Спермін втрачають свою цитоплазму ще в пилкової трубки або при проникненні в зародковий мішок, іноді спермін у вигляді незмінених клітин спостерігаються і в

зародковому мішку.